Ніде у світі так
привітно сонце не зігріє,
І ненька рідна,
як ніхто, тобі радіє,
І квітнуть мальви,
і калина червоніє,
А у розлуці важко
і серденько ниє.
Чого ж від
рідного порогу відрікатись
Та на благання
матері не відгукатись,
Що стане за рідню
тобі земля далека?
То балачки, та дорога
– „безпека”!
І верболози
вітами заплачуть,
Летять у вирій
журавлі.
Курличуть- плачуть.
Ніколи та ні чим
не замінити краю,
Де босоніж
дитиною ходив до гаю.
Де солов’їв зізнання навесні,
Садки вишневі
білі та рясні,
Найкращі в світі
молоді дівчата,
І хліб й до хліба,
- всім земля багата!
